За загальним правилом, передбаченим ст. 19 СК України та ст. 56 ЦПК України, у спорах між розлученими батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов’язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв’язання спору.

Про це нагадав суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Синельников під час круглого столу «Вплив повномасштабної війни в Україні на вирішення спірних питань стосовно дітей в цивільному судочинстві: фактичні та процесуальні аспекти», у якому взяв участь і суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євгеній Краснощоков.

Євген Синельников зазначив також, що ненадання висновку органом опіки і піклування, залученим судом до участі у справі, за наявності достатніх та достовірних доказів, які надають суду можливість визначити інтереси дитини й ухвалити мотивоване судове рішення про визначення місця проживання дитини (висновків спеціалістів (експертів) у галузі дитячої психології, педагогіки, письмових доказів щодо умов проживання, навчання, позашкільних занять, стосунків між дитиною та кожним із батьків, ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов’язків, думки дитини), не свідчить про порушення судом положень ч. 5 ст. 19 СК України.

Суддя розповів про міжнародний досвід вирішення цієї категорії спорів і те, яких саме спеціалістів залучають для їх вирішення задля забезпечення найкращих інтересів дитини. 

Доповідач наголосив на важливості впровадження в національну судову практику моделі спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. Ця модель широко використовується у світі й має кілька варіантів реалізації.

На думку Євгена Синельникова, при вирішенні цієї категорії спорів задля забезпечення найкращих інтересів дітей необхідно заохочувати співпрацю батьків, спеціалістів у справах дітей, медіаторів та адвокатів.

Суддя Євгеній Краснощоков зауважив, що обов′язковим для суду є саме залучення органу опіки і піклування до участі у справі, а не наявність у справі відповідного письмового висновку. Проте основною метою залучення органів опіки та піклування є отримання фахової оцінки щодо розв’язання спору, тому така дія суду не має бути формальною. Інколи й надані висновки органів опіки та піклування не містять відомостей, необхідних суду для прийняття рішення, яке було б найкращим для дитини, або в них немає пояснень, чому прийняте те чи інше рішення органу.

Непоодинокими є випадки, коли суд не отримує необхідного висновку, хоча участь органів опіки й піклування та надання ними висновку, як було згадано раніше, є обов’язковою в деяких видах справ (ст. 19 СК України). Суддя навів приклад, коли до касаційного суду звертаються з проханням скасувати рішення попередніх інстанцій, саме посилаючись на відсутність висновку. Тоді потрібно з’ясувати, чи вжив суд усіх необхідних заходів задля виконання цієї вимоги закону. Крім того, важливо розуміти, чим саме керувався суд під час прийняття рішення в цьому випадку та які докази використав.

Учасники круглого столу також розглянули труднощі, які виникають при розгляді судами справ під час воєнного стану. Зокрема, звернули увагу, що багато дітей були змушені змінити постійне місце проживання чи навіть виїхати за межі України, що, звісно, вплинуло на розгляд справ, які стосуються дітей. Одним із питань, яке викликало жваве обговорення, стало те, чи може бути надано під час розгляду справи фаховий висновок відповідного органу іншої держави з огляду на те, що національні органи опіки та піклування не мають можливості дослідити умови проживання дитини поза межами країни, а отже й надати власні висновки. На думку суддів Верховного Суду, якщо документ оформлено належним чином, деталізовано та легалізовано, то суд може надати оцінку цьому висновку в сукупності з іншими доказами у справі.

Захід організувала Національна асоціація адвокатів України за ініціативою Комітету з сімейного права НААУ спільно з Центром «Адвокат дитини» ВША НААУ.

Верховний Суд