Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Про це сказала суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Ганна Коломієць на розширеній нараді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питання узгодження напрацьованих змін до чинного законодавства з метою запобігання батьківському кіднепінгу. Участь у заході взяла також начальник управління аналітичної та правової роботи КЦС ВС департаменту аналітичної та правової роботи ВС Юлія Сівоздрав.
Ганна Коломієць зауважила, що одним із проявів порушення принципу рівності прав батьків у вихованні дитини є ситуації, коли через відсутність згоди між батьками один із них самовільно змінює звичайне місце проживання дитини, зокрема шляхом викрадення.
Стаття 162 СК України лише передбачає правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини.
Водночас викрадення дитини згодом може призвести до формування в неї синдрому відчуження того з батьків, хто проживає окремо від неї. Відчуження одного з батьків другим – це психологічне насилля над дитиною.
Питання щодо відповідальності за таке викрадення дитини одним із батьків поки що не врегульоване на законодавчому рівні.
В Україні немає ефективних механізмів боротьби з явищем викрадення дитини одним із батьків та подолання явища відчуження одного з батьків через:
Тож, підсумувала Ганна Коломієць, необхідно: запровадити відповідальність (адміністративну, кримінальну тощо) за викрадення дитини одним із батьків; удосконалити механізми задля ефективного виконання судових рішень, які стосуються визначення місця проживання дитини або відібрання дитини; запровадити програми, які б дозволяли соціальним працівникам, психологам проводити роботу з дитиною, спрямовану на подолання негативних психологічних наслідків викрадення її одним із батьків; реагувати на випадки прояву в дитини «синдрому відчуження одного з батьків» (PAS – parental alienation syndrome), який є результатом прямих або опосередкованих маніпуляцій одного з батьків щодо другого з батьків.
Юлія Сівоздрав проаналізувала судову практику у зазначеній категорії спорів. Вона звернула увагу на постанову Об’єднаної палати КЦС від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 у справі за позовом батька про визначення місця проживання дитини з ним. ВС сформував правовий висновок про те, що факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця її проживання. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.
Також доповідачка розповіла про постанову ОП КЦС ВС від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 за позовом про відібрання дитини. В цій справі мати вказувала, що батько без її згоди забрав сина до себе. Потім у судовому порядку було визначено місце проживання дитини з матір’ю, але батько відмовлявся виконувати це рішення. ОП КЦС ВС зробила висновок, що мати (батько) має право на пред’явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один із батьків змінив без згоди другого з батьків місце її проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання дитини не змінював, згідно з ст. 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
